Історія кохання з життя Послання Нефертіті

У статті "Послання Нефертіті" розповідається сумна історія кохання московської школярки, з якої життя зіграла в істину не смішний жарт - коли на повірку, замість щастя в яку віриш і чекаєш, виявляється шматочок міражу загубилася десь у провулках галасливих вулиць.

Послання Нефертіті

Навпаки антикварного магазинчика в центрі Москви, стояла дуже красива жінка. Перехожі і молоді і літні, проходячи повз, мимохіть озиралися на неї. Але красуня, здавалося, зовсім не звертав на це ніякої уваги. Очі її були наповнені сльозами, в руках вона стискала кулон нефритового кольору, а вимучений погляд був спрямований кудись удалину, крізь натовп.

Кілька років тому, тоді ще будучи школяркою, красуня Поліна поверталася додому після репетиції випускного балу. Несподівано почався дощ і за відсутністю парасольки Поліна прошмигнула в найближчий магазин. Це виявилася антикварна крамничка, маленька, але дуже затишна, всього лише з одним відвідувачем.

Дівчина, щоб скоротати час, пригорнулася до вітрини з красивими старовинними кулонами. Вона була так вражена незвичайними штучками, що незаметила як наступила на ногу тому самому єдиному визетеру магазину.

Від несподіванки обидва вони здригнулися, кожен відірвався від вивчення вподобаних прикрас, і коли їх очі зустрілися, здавалося, що світ здригнувся від палкого почуття виник між ними.

Що ж сталося за ці частки секунди - любов з першого погляду чи їх зустріч і почуття були встановлено долею? А може це просто одне з не зрозумілих подій, які трапляються раз на століття? Як би там не було, ця зустріч круто змінила життя Поліни.

Через півроку дівчині мало виповнитися вісімнадцять років, і вона чекала цієї події більше, ніж хто б то не було. Тому що на наступний день після повноліття, пара збиралася одружитися.

Вони зустрічалися практично кожен день, не дивлячись ні на що, впродовж півроку. Він подарував їй старовинний кулон у вигляді зображення Нефертіті, який був куплений за кілька хвилин до їх зустрічі у той самий дощовий день, що став потім фатальним.

Час йшло своєю чергою, наближався день народження Поліни і час здачі шкільних випускних іспитів. У ці погожі деньки закохані зустрічались трохи рідше, Поліна готувалася до іспитів. Але душі їх все одно були разом, а коли наступали довгоочікувані зустрічі, то й тіла теж.

Випробування залишилися позаду і на все йшло приготування до дня народження, а там і до весілля рукою було подати.

І ось напередодні свята закохані знову повинні були зустрітися. Але він так і не прийшов у призначений день і годину, навіть не попередивши заздалегідь. Він не з'явився і на наступний день і навіть через тиждень і через місяць про нього нічого не було чутно. Життя Поліни перетворилася на пекло у плоті.

Дівчина практично не спала і не їла - шукала його. Шукала через знайомих і друзів, у кафе і парках, серед перехожих на вулиці - ніхто нічого не знав, був чоловік і раптом його не стало. Понівечена болем дівчина почала сумніватися, а чи був він взагалі. Може бути ці півроку життя були міражем або казковим сном, а зараз пора було прокидатися...

Через кілька років Поліна змогла оговтатися від свого горя. Вона вже не була юною школяркою і за плечима мала не малий життєвий досвід.

Але все одно, при першій же можливості вона відправлялася до антикварному магазину і годинами стояла біля дверей, дивлячись кудись у глиб вулиць. Кулон із зображенням Нефертіті так і залишився у неї, вона берегла його, як свого роду відмичку від дверей між реальністю і вигадкою.

Після деякого часу Поліна дізналася, що він живий і здоровий, живе десь за кордоном, одружений і у нього є дочка на ім'я Поліна...

Майя і такелажник, любов яка окрилює

Що таке любов? Почуття, яке окрилює або, навпаки, вбиває?

А може це просто слово з шести букв? Кожен відповість по-різному.

У моєму ж випадку було так...

Два роки тому я познайомилася з моїм майбутнім колишнім чоловіком. Все почалося з випадкового телефонного повідомлення. Все б це можна було б назвати доленосною зустріччю і в старості розповідати онукам красиві казки, засновані на реальних подіях. Але, на жаль, закінчилося все досить передбачувано і сумно.

Так от, як я вже згадала вище, два роки тому, а саме ввечері 31 серпня 2011 року я почула телефонний дзвінок. На дисплеї висвітився незнайомий номер. Я довго не знімала трубку, але входить абонент був наполегливий і я здалася. На іншому кінці дроту я почула приємний чоловічий голос, досить молодий. Який почав мені докладно пояснювати про отримане кілька днів тому повідомлення. Після мого недовгого опору я прийняла висунуті звинувачення і вибачилася за завдані незручності. Але мій співрозмовник вирішив продовжити розмову та попросив дозвіл зателефонуйте ще раз. Я не відмовила. І вже приблизно через годину ми знову розмовляли. Цього разу розмова затяглася на всю ніч. Я дізналась, що мого нового знайомого звуть Саша і що йому 31 рік, сама представилася Маєю. Саша розповів мені про свою роботу такелажника. Говорив, що він зараз на судні і навіть додому не може поки приїхати, так що зустріч, яку я запропонувала доведеться перенести. Ще він багато розповідав про своє дитинство, юність. І ці розповіді були настільки зворушливими, живими. Мені подобалося його слухати. Я ніколи не втомлювалася від наших розмов, здебільшого я мовчала. Мовчала і слухала. І через десять днів я почула нову інформацію, до якої я вже, чесно кажучи, була підсвідомо готова. Сашко не був на судні, він відбував покарання у місцях не настільки віддалених. І ось воно здавалося б все, фінал, ан ні, я вирішила, що нічого страшного не сталося. Зрештою, він же не сидить за вбивство, а за шахрайство. З ким не буває, захотілося людині грошей, переоцінив свої можливості і загримів у в'язницю. А так то я відчуваю, що він людина хороша.

Непомітно пройшов місяць, два, три, чотири... майже рік... І 16 липня 2012 року ми зустрілися. Домогтися зустрічі було не просто. Видужаю, не зустрічі, а тривалого побачення. На короткий ми пройшли легко. Приїхала, заповнила бланк і запустили подивитися на милого за склом. Пам'ятаю всі укладені з того побачення в робі були, а він в громадянці. Я побачила того кого хотіла побачити і була дуже цьому рада. Якби не один маленький косяк, Саша наполягав, щоб я показала йому перепустку, в якому була вказана моє прізвище. Мені тоді стало дуже соромно. Справа в тому, що я його обдурила і представилася не своїм іменем. Ми навіть з-за цього посварилися, Сашка вичитував мене за цю брехню, були навіть такі фрази з його боку, що він більше не знає як зі мною спілкуватися, раптом я і далі буду його піддурювати. У підсумку ми помирилися, і я пообіцяла надалі говорити тільки правду.

Я трохи відволіклася, щоб потрапити на тривале побачення треба було надати довідку про співжитті. Про першій довідці домовився Саша, я тільки приїхала, забрала, і потім відвезла в колонію. Тільки от ім'я в ній стояло чуже (вигадане). Коли я її отримувала ще не до кінця усвідомлювала, що дійсно хочу туди поїхати. А потім моя ситуація трохи ускладнилася, і я серйозно захотіла зустрітися. А довідки немає. Одного разу Саша сказав. що треба приїхати до начальника колонії і поговорити з ним. На аудієнцію з начальником потрапити не вдалося, в призначений день мене прийняв його заступник. Прийняв дуже грубо, я щось тихо блеяла собі під ніс, а він з явним сарказмом відповідав, з якою мовляв дива ми належних всіх підряд пускати, потім СНІД з колонії не виведеш. Сказати, що мені було не приємно значить нічого не сказати. А ще пан заступник з радістю розповів мені наступне, я не перша прошуся до Саші на побачення, до мене до нього їздила інша жінка.

Природно ввечері я задала Саші логічне запитання, хто до нього їздив і чому він це приховав (адже раніше він мені говорив, що його відвідували тільки батько і мачуха)? Відповідь мене здивувала: «НЕ ТВОЄ ДІЛО! » На якийсь момент я побачила свого ідеального Сашу в інших фарбах і картинка мені не сподобалася. Але він досить швидко все згладив. Переконував, що боявся моєї непередбаченої реакції. Думав, що я перестану з ним після цього спілкуватися. Ну а далі йшли кращі для жіночого слуху фрази. Я з тобою познайомився, відразу про неї забув, та й взагалі ми з нею ще раніше порвали, до того як ти з'явилася в моєму житті. Звичайно правда звучить менш виграшно: «до мене їздила жінка, вона була заміжня, потім вийшов закон щоб заміжніх не пускали і я дав оголошення по телевізору про пошук дівчини для серйозних відносин, і ти дурненька купилася». І швидше за все, якщо б я почула ось це, наше спілкування було б крах. Ах, обдурити мене не важко, я сам обманюватися радий. Жінки люблять вухами. І я не залишила свої спроби потрапити на троє діб по той бік паркану.

У мене був знайомий адвокат, до якого я звернулася за допомогою з отриманням довідки. Він мене звів з дільничним, а той у свою чергу дістав мені заповітний листок підтверджує наше співжиття до ув'язнення. І ось вже підготовлена, з довідкою, я знову попрямувала до начальника ВК №9, горезвісної дев'ятці. І вдруге мене прийняв його заступник. Тепер він побачив перед собою іншу дівчину. Я була підкована попереднім нашим спілкуванням і у мене на руках був документ. Так що тут я себе відчувала комфортно.

Нам врешті-решт дозволили побачення, призначили числа, але не просто так, зі слів Сашка ми повинні були після побачення розписатися.