Свідома участь хворого в процесі лікувальних вправ

Свідоме виконання хворими відповідних фізичних вправ ставить їх в умови активної участі хворого в процесі вправи. При застосуванні методу лікувальної фізкультури сам хворий активно і свідомо бере участь у лікувальному процесі.

Так, під час занять лікувальною гімнастикою він повинен активно сприймати як показ вправ, так і супутні пояснення.

У зв'язку з цим виникають у нього уявлення про характер вправи, яке потрібно виконати, він Свідомо реалізує, координуючи і направляючи свої рухи при виконанні заданих фізичних вправ.

Це свідоме і вольове участь хворого в складному процесі вправи вигідно відрізняє метод лікувальної фізкультури від інших методів лікування.

У зв'язку з викладеним вище слід підкреслити, що для лікаря, який використовує метод лікувальної фізкультури, важливо визначити, до якого ступеня активності можна допускати того чи іншого хворого, враховуючи характер захворювання, ступінь функціональних розладів, загальний стан хворого та його пристосованість до фізичних навантажень.

Разом з тим лікар дозує і методично скеровує застосування фізичних вправ протягом курсу лікування залежно від терапевтичних завдань.

Характерною особливістю методу лікувальної фізкультури є не тільки оздоровлення і зміцнення всього організму хворого, але і здійснення виховних цілей.

Метод лікувальної фізкультури виховує у хворого свідоме ставлення до використання фізичних вправ з лікувально-профілактичними цілями, прививає гігієнічні навички, передбачає свідома участь хворого в регулюванні всього загального режиму і, зокрема, режиму рухів, виховує правильне ставлення хворих до загартовуванню організму природними чинниками природи та ін.

При застосуванні до хворих лікувальної фізкультури протягом курсу лікування одночасно здійснюються навчання і общегигиеническоевоспитание, тісно пов'язані один з одним.

Так, процес навчання хворих різним рухам здійснюється відповідно з можливістю хворого виконувати рухи, а також терапевтичними завданнями.

Тут грає найважливішу роль активність і свідомість хворого при заняттях лікувальною гімнастикою, а з боку методиста лікувальної фізкультури - правильний і наочний показ вправи і супутні пояснення з наведенням переконливих доводів на користь застосування вправ (павловський принцип детермінізму).

Свідоме ставлення хворих до всього процесу розучування вправ лікувальної фізкультури дозволяє відновити моторні навички і в найкращій мірі використовувати їх як в особистому житті, так і в умовах професійної діяльності.

Метод лікувальної фізкультури

Під лікувальною фізкультурою розуміється застосування засобів фізичної культури до хворої людини з лікувально-профілактичною метою для більш швидкого та повноцінного відновлення здоров'я та працездатності і попередження наслідків патологічного процесу.

Лікувальна фізкультура є відносно новою галуззю сучасної медицини. Найбільш повне своє розвиток вона отримала в радянській медицині.

Розвитку методу лікувальної фізкультури в медицині сприяла спрямованість охорони здоров'я.Лікувальна фізкультура стала одним з могутніх чинників лікування різних категорій хворих і профілактики ряду функціональних порушень і захворювань.

Однак вона має не лише лікувальні і лікувально-профілактичні завдання - її обов'язковим елементом є виховання таких якостей, як швидкість реакції, координація, спритність, сила, витривалість, сміливість і рішучість тощо, необхідних кожному для суспільно-трудової діяльності.

Тому лікувальну фізкультуру ми не вправі розглядати лише з позицій біологічних, фізіологічних і клінічних концепцій.

Фізкультура виходить за межі цих суджень, так як вона є не тільки лікувальним, але й лікувально-виховним процесом.

У лікувальній фізкультурі основний засіб (фізичні вправи) запозичене у фізкультури.

не володіє якимись специфічними вправами, які застосовуються тільки з певними лікувальними завданнями.

Система фізкультури має багатим і різноманітним арсеналом засобів, які в практиці лікувальної фізкультури використовуються далеко не в повному обсязі.

Це обумовлено тим, що метод лікувальної фізкультури застосовується до хворої людини, у якого знижені функціональні можливості до виконання фізичного навантаження.

Цим по суті і визначається всі своєрідність методу, а також методика і дозування застосовуваних фізичних вправ або природних факторів природи з дотриманням певного режиму.

Лікувальна фізкультура є лікувальним методом

Лікувальна фізкультура - самостійна дисципліна. Лікувальна фізкультура має певний зміст, завдання застосування, свою теорію і методику і характерне для неї здійснення лікувально-виховного процесу. Кожній науці властивий свій предмет дослідження.

Лікувальна фізкультура вивчає раціональне застосування засобів фізичної культури до хворої людини і ті зміни, які настають у хворих під впливом регулярного застосування фізичних вправ.

«Перед кожною окремою наукою, - писав Енгельс, - ставиться вимога з'ясувати своє місце в загальній системі речей і знань». Лікувальна фізкультура - самостійна медична наука, що має важливе прикладне значення.

В основі теоретичних позицій лікувальної фізкультури лежать дані анатомії, фізіології, гігієни, біохімії, педагогіки, теорії і методики фізичного виховання, а також клінічні знання, науково обгрунтовують застосування фізичних вправ до різних категорій хворих.

Лікувальна фізкультура є лікувальним методом. Для кожного лікувального методу характерна наявність чинника, що діє на хворого в лікувальних цілях. У лікувальній фізкультурі таким чинником є фізичні вправи, які застосовуються з лікувальною і лікувально-профілактичною метою.

Лікувальна фізкультура є лікувальним методом тому, що має власну методику застосування фізичних вправ (загальну і приватну) і систему організації використання методу в різних лікувальних та лікувально-профілактичних установах.

Кожний лікувальний метод має свої особливості, які визначаються як наявністю лікувальних засобів, які використовують той чи інший метод лікування, так і методикою їх застосування при лікуванні різних хворих.

Лікувальна фізкультура як метод лікування хворих має ряд особливостей.Однією з найбільш характерних особливостей методу лікувальної фізкультури є застосування фізичних вправ з хворим.

Як відомо, фізичні вправи не використовуються в якості лікувального та лікувально-профілактичного кошти ні в якому іншому методі лікування, крім як в лікувальній фізкультурі.

Тому застосування в лікувальній фізкультурі саме фізичних вправ і відрізняє цей метод від інших методів медицини.

Лікувальна фізкультура частина комплексного лікування хворих

Лікувальна фізкультура - складова частина медицини. Теорія і практика сучасної медицини підтверджують, що найкращий успіх лікування має місце в умовах впливу на хворого комплексу лікувальних засобів.

Лікувальна фізкультура як складова частина комплексного лікування хворих є у зв'язку з цим невід'ємною частиною медицини.

Сучасна клініка при лікуванні хворих з різними захворюваннями і травмами стоїть на позиціях широкого використання активної функціональної терапії, відображаючи цим самим завдання загальної терапії.

Завдання останньої входить застосування таких подразників, які залежно від їх природи, сили та місця прикладання викликають відповідні реакції з боку всього організму.

Вплив методів і засобів загальної терапії характеризується як місцевими, так і загальними впливами на хворого.

Профілактична медицина є найважливішою складовою частиною радянської охорони здоров'я.

Здійснення профілактичного напрямку в медицині можливо тільки в соціалістичному суспільстві, де умови праці і побуту направлені до максимального збереження здоров'я населення.

У зв'язку з цим величезне значення мають доступні кожному фізична культура і спорт, широко поширені у світі.Слід зазначити, що сучасна медицина при всіх захворюваннях використовують комплексний метод лікування.

Лікувальна фізкультура, побудована на основних принципах сучасної клініки, служить одним із засобів комплексної терапії травм і захворювань і використовується в умовах різних клінічних дисциплін.

Фізичні вправи, будучи «специфічним подразником, мають не тільки місцеве, але і загальний вплив на організм хворого, викликаючи зміна його реактивного стану і відбиваючи принципи функціональної і загальної терапії хворого людини.