Метод функціональної терапії

Лікувальна фізкультура є також методом функціональної терапії. Фізичні вправи стимулюють функціональну діяльність усіх основних систем організму.

Систематична тренування фізичними вправами пристосовує окремі системи і весь організм хворого до зростаючим фізичним навантаженням і, покращуючи кореляцію фізіологічних механізмів, що в кінцевому підсумку призводить до підвищення функціональної адаптації хворого.

Але роль лікувальної фізкультури полягає не тільки в розширенні функціональних проявів організму хворого.

Розцінюючи лікувальну фізкультуру як метод функціонального лікування, одночасно слід пам'ятати про єдність функціонального і морфологічного і не обмежувати терапевтичну роль лікувальної фізкультури тільки рамками функціональних впливів.

В даному випадку необхідно враховувати, що морфологічні і функціональні особливості органа, системи хоч і є різними, але взаємно обумовлені і тісно між собою пов'язані.

«Морфологічні та фізіологічні явища, форма і функція взаємно обумовлюють один одного», - писав Ф. Енгельс.

B процесі лікувальної фізкультури відповідність між функціональним і морфологічним знаходить своє вираження в підборі та методики застосування засобів лікувальної фізкультури.

Роздратування ураженої системи

Так, підбір вихідних положень, вибір фізичних вправ і метод їх застосування залежать від загального стану хворого, характеру та поширеності анатомічних порушень, гостроти процесу, фази розвитку патологічного процесу, наявності ускладнень.

Ступінь функціонального роздратування ураженої системи, наприклад при травмах, повинна відповідати характеру анатомічного пошкодження, відображаючи цим принцип структурності павлівської теорії рефлекторної діяльності.Єдність у розумінні функціонального і морфологічного знаходить своє практичне відображення у організації єдиного лікувального процесу без поділу його на лікування та доліковування.

Раннє застосування функціональної терапії в найкращій мірі забезпечує відновлення функції залученою в патологічний процес системи, так і оздоровлення і зміцнення всього організму хворого.Однією з характерних рис лікувальної фізкультури є тренування хворих фізичними вправами.

Під тренуванням в лікувальній фізкультурі розуміється злагоджений процес поступового пристосування хворого до зростаючим фізичним навантаженням шляхом систематичного і тривалого застосування фізичних вправ.У процесі тренування хворих фізичними вправами вдосконалюється зв'язок між функціонуючими системами організму, відкрита В. П. Павловим.

Павловська теорія взаємин між корою півкуль головного мозку, внутрішніми органами, органами почуттів (экстеро-, проприо - і інтерорецептори) та опорно-руховим апаратом одержала подальший розвиток у роботах К. М. Бикова, Ст. Н. Чернігівської та ін.

Тісні умовно рефлекторні зв'язки, що виникають між згаданими системами при виконанні хворими фізичних вправ, що підвищують пристосовуваність всього організму до фізичних навантажень.

У процесі тренування хворих залежно від терапевтичних завдань виховуються такі якості, як швидкість реакції, сила, спритність і витривалість.

Одночасно відбувається налагодження координаційних зв'язків, що сприяють вдосконаленню рухових навичок, що має особливо важливе значення стосовно хворим з розладом функції руху.

Лікувальна фізкультура - метод активної загальної терапії

Метод природно-біологічного змісту. В основі цього методу лежить широке використання основної біологічної функції будь-якого живого організму - функції руху. Остання властива кожному живому організму і має важливе прикладне значення в житті людини.

Функція руху є основним стимулятором процесів росту, розвитку та формування організму. У зв'язку з цим її використання особливо бажано в додатку до зростання і розвитку організму дітей.

Але функція руху вкрай необхідна і дорослому, сформованому людині. У цьому випадку функція руху, стимулюючи активну діяльність всіх систем організму, підтримує і розвиває їх, що сприяє підвищенню загальної працездатності.

Використання функції руху як основного біологічного прояви організму необхідно також особам літнього віку. У цьому періоді зворотного розвитку і старіння організму, коли знижується його загальна функціональна діяльність, руху є фактором, що підтримує функціональний стан основних систем організму і протидіють передчасного в'янення організму.

Таким чином, руху людини в широкому значенні цього слова слід розглядати як профілактику передчасного старіння.

Біологічне обгрунтування методу лікувальної фізкультури

Беручи до уваги біологічне обгрунтування методу лікувальної фізкультури, слід вважати, що даний метод не має вікових протипоказань до свого застосування.

Починаючи від перших місяців з дня народження і до глибокої старості руху людини можна використовувати в цілях стимуляції організму, розвитку його функціональних можливостей.

Лікувальна фізкультура є методом неспецифічної терапії.

Фізичні вправи втягують нервову систему в реактивний відповідь організму. Нервовий механізм в першу чергу обумовлює загальну реакцію організму хворого на фізичні вправи.

І. П. Павлов є творцем вчення про трофічної функції нервової системи. Ці трофічні впливу виражаються у регуляції хімічних перетворень та обміну речовин, здійснюваних через вегетативну нервову систему і мозочок.

Продукти білкового розпаду, що утворюються в тканинах при фізичних вправах, не тільки стимулюють тканинний обмін, але через нервовий і гуморальний механізм впливають і на підвищення нервово-м'язового тонусу.

У зв'язку з цим метод лікувальної фізкультури може розглядатися як метод не специфічного подразнення.

Фізичні вправи як своєрідний подразник стимулюють функції тканин, викликають загальну реакцію - зміна обміну речовин, підвищення окислювальних процесів, поліпшення складу крові, десенсибілізацію, прискорення мляво поточних процесів та ін. Вони підвищують стійкість організму хворого.

У зв'язку з цим лікувальна фізкультура є методом активної загальної терапії.

Лікувальна фізкультура метод патогенетичної терапії

Метод патогенетичної терапії. Лікувальну фізкультуру слід також розглядати як метод патогенетичної терапії. Систематичне використання фізичних вправ хворою людиною здатне впливати на реактивність організму, змінюючи як загальну реакцію, так і місцеве її прояв.

При цьому в загальну реакцію організму залучаються зазвичай і ті фізіологічні механізми, які брали участь в патологічному процесі.

Так, наприклад, при розвитку серцево-судинної недостатності в патологічний процес втягуються всі ті нервові і гуморальні механізми, які регулюють нормальне співвідношення функціональної діяльності основних систем (кровообігу, дихання та ін) і функцій (обмін).

При застосуванні лікувальної фізкультури фізичні вправи надають безпосередній вплив як на нервові, так і на гуморальні механізми, вирівнюючи функціональну діяльність апарату кровообігу.

У зв'язку з цим метод лікувальної фізкультури відображає в даному випадку завдання патогенетичної терапії.

Лікувальна фізкультура як метод патогенетичної терапії набуває яскраве вираження в клініці нервових хвороб та, особливо при захворюваннях, що протікають з розладом функції руху.

Таке ж патогенетичне значення лікувальна фізкультура має і при захворюваннях і травматичних ушкодженнях опорно-рухової системи, забезпечуючи своїм впливом найбільш повноцінний терапевтичний успіх.