|
***
Як швидко пролетів, братці, час
Вчора ми були всі – випускники,
Сьогодні дядьки, тіточки, все до ладу,
По мені, так просто – здохнути від нудьги.
Давайте вип'ємо, чи що, вже за зустріч
І згадаємо, як ми багато років тому,
Були лихі, шустры в такий вечір,
І не боялися всього підряд.
Як ми дуріли під дощем весняним,
І як курили під директорським вікном,
Як раділи кожному мгновенью –
Невже це було тільки сном?
Ах, пацани, які були дівки!
Ви пам'ятаєте все це, як і я?
Ви пам'ятаєте побачення в «сто перший»,
Звідки ключ ми брали нишком?
А пам'ятаєте, як Олька все тріщало,
Що буде президентом всієї країни,
Як Петькові вона обіцяла славу
Лише тому, що грів всіх промінь весни.
А, однокласники, як жити нам класно було,
Як повітря був привабливий і свіжий...
І хоч все те повернути не в наших силах,
Але є воспоминанья цих зустрічей.
***
Якщо зустріч однокласників,
То вже є привід гульнути,
Та й як же інакше-то –
Ну, навіщо тугу всім гнути?
Подивіться, скільки часу
Вже десяток років минуло,
Наші діти подорослішали,
А ми всі, вікам зло,
Залишаємося, як за партою
Приколистами знову...
Навіть дівчата прекрасні
Повернули час назад...
Ось дивлюся зараз на Оленьку,
Де були мої очі?
Я був просто дурним дурнем
Десять років тому...
***
Як швидко роки пролітають!
Давно, стоячи біля дошки,
Читали ми «Лист Тетяни»?
А ось вже – випускники!
Вже своєю солідністю
Будь можемо ми затьмарити.
Тільки сьогодні дражнить чортик
І пропонує побешкетувати.
І я дивлюся на тих, хто поруч,
І бачу той же блиск в очах.
Нам всім зібратися було треба,
Щоб в хованки з дитинством пограти.
***
А пам'ятаєте, як ми на стілець хімічці
Налили клею? Ото була потіха!
А їй, молодій, субтильній, як синичка,
Тоді, бідній, було не до сміху.
А як дівчат в спортзалі закривали,
Як упустили горщик з кактусом,
Як парту в кабінеті поламали,
Скелету в зуби вставили бичок?
Ох, почудили в школі ми чимало!
І тому, коли приходить син,
І каже, що викликають маму,
Душа співає. Ну, ностальгія, блін.
***
Однокласники мої, скільки ж років промчало?
Пожартувала з нами життя, погралася трохи.
То погода, то справи, стежки розійшлися...
Там фігурка попливла, тут вже зморшки.
Чому ж досі в ніч на понеділок
Дошкуляє один сон: я уроки зробив?
Прокидаєшся в поту, вранці на роботу,
Як би пам'ять протерти, відключити турботу!
Але на початку лютого ностальгія мучить,
Пам'ять в школу привела, давній вальс озвучивши.
Тому, напевно, я з дитинством не розлучуся,
Що навіки молодим я душею залишуся.
|
